Остеосинтез переломів

Тактика лікування залежить не лише від того, яка кістка зламана.

Важливими є характер перелому, зміщення уламків, стабільність, стан суглобових поверхонь і м'яких тканин, вік пацієнта та його функціональні потреби.

Частину переломів можна успішно лікувати без операції. В інших випадках без стабільної хірургічної фіксації складно відновити правильне положення кістки та створити оптимальні умови для її зрощення.

• діагностований перелом зі зміщенням
• перелом проходить через суглоб
• після репозиції уламки повторно змістилися
• перелом нестабільний
• є значна деформація кінцівки
• виник відкритий перелом
• перелом не зростається належним чином
• необхідно визначити, чи можна лікувати перелом без операції
• запропонована операція і потрібне розуміння можливих варіантів лікування

Остеосинтез — це хірургічна стабілізація кісткових уламків у положенні, яке створює умови для зрощення та відновлення функції.

Для фіксації можуть використовуватися різні конструкції:

• пластини та гвинти
• інтрамедулярні стрижні
• окремі гвинти
• спиці
• зовнішні фіксатори
• комбінації різних методів

Але вибір конструкції — лише частина лікування.

Головне питання полягає не в тому, яку пластину або стрижень встановити, а який спосіб фіксації найкраще відповідає конкретному перелому.

Мета операції — створити оптимальні механічні та біологічні умови для загоєння перелому.

Залежно від характеру ушкодження остеосинтез дозволяє:

• відновити положення кісткових уламків
• відновити довжину та вісь кінцівки
• відновити суглобову поверхню при внутрішньосуглобових переломах
• забезпечити стабільність зони перелому
• створити умови для зрощення кістки
• у відповідних випадках раніше розпочати рухи
• зменшити ризик вторинного зміщення
• поступово повернути пацієнта до повсякденної активності

Мета — не просто отримати красиву рентгенограму після операції, а відновити функцію ушкодженої кінцівки.

Одна з принципових особливостей сучасної травматології — можливість використовувати різні способи остеосинтезу залежно від конкретного типу ушкодження.

Дозволяють точно відновлювати анатомію та забезпечувати стабільну фіксацію. Особливо важливі при багатьох навколосуглобових і внутрішньосуглобових переломах.

Стрижень встановлюється всередині кістковомозкового каналу та створює стабільну внутрішню фіксацію.

Метод широко застосовується при переломах довгих кісток, зокрема стегнової та великогомілкової.

У відповідних випадках фіксацію можна виконувати через менші хірургічні доступи з прагненням мінімізувати додаткову травматизацію м'яких тканин і зберегти біологічні умови для зрощення.

Може використовуватися як тимчасовий або остаточний метод при певних складних травмах, значному ушкодженні м'яких тканин та інших клінічних ситуаціях.

Метод фіксації підбирається відповідно до перелому, а не перелом — під улюблену конструкцію хірурга.

При переломах, які поширюються на суглобову поверхню, завдання лікування складніше, ніж просто з'єднати кісткові уламки.

Необхідно максимально точно відновити:

• форму суглобової поверхні
• вісь кінцівки
• стабільність
• анатомічні співвідношення
• можливість подальшого руху в суглобі

Такі переломи потребують особливо ретельного планування, оскільки неправильне положення уламків може впливати на подальшу функцію суглоба.

Для простих переломів може бути достатньо стандартної рентгенографії.

При складних, багатоуламкових або внутрішньосуглобових ушкодженнях додатково може використовуватися комп'ютерна томографія.

КТ дозволяє детальніше оцінити:

• кількість і положення уламків
• характер ушкодження суглобової поверхні
• просторову геометрію перелому
• можливий спосіб репозиції та фіксації

Чим складніша геометрія перелому, тим більшого значення набуває планування до операції.

Оцінюємо механізм травми, стан кінцівки, рентгенограми та, за необхідності, КТ.

Визначаємо тип перелому, його стабільність і стан м'яких тканин.

Визначаємо, чи потрібна операція взагалі.

Якщо показаний остеосинтез — обираємо спосіб репозиції та фіксації відповідно до конкретного перелому.

Відновлюється необхідне положення кісткових уламків та виконується їх стабільна фіксація.

Обсяг операції залежить від характеру ушкодження.

Після операції визначається режим рухів та допустимого навантаження.

У частині випадків стабільна фіксація дозволяє раніше починати функціональне відновлення.

Проводяться контрольні огляди та рентгенографія для оцінки положення конструкції й процесу зрощення перелому.

У міру загоєння поступово розширюється навантаження та фізична активність.

Пацієнт отримав травму правої гомілки внаслідок падіння з мотоцикла. На первинних рентгенограмах визначався складний багатоуламковий перелом дистального відділу великогомілкової кістки зі зміщенням уламків у поєднанні з переломом малогомілкової кістки.

З огляду на характер і локалізацію ушкодження було обрано хірургічну тактику. Основними завданнями були відновлення осі та анатомічних співвідношень кінцівки, стабільна фіксація перелому та створення умов для його зрощення.

Виконано остеосинтез із використанням інтрамедулярного стрижня та додаткової фіксації дистальних фрагментів.

На контрольних рентгенограмах — відновлена вісь великогомілкової кістки, збережене положення фрагментів та стабільне положення металоконструкцій.

При складному переломі важливо не просто зафіксувати кістку. Метод і комбінація способів фіксації підбираються відповідно до конкретної анатомії ушкодження.

Хірургічне лікування має застосовуватися тоді, коли воно дає реальну перевагу порівняно з консервативним.

Мета консультації — визначити оптимальну тактику, а не обов'язково привести пацієнта до операції.

Пластина, інтрамедулярний стрижень або інший спосіб фіксації — це інструменти. Вибір визначається анатомією та механікою конкретного ушкодження.

Стабільність важлива, але не менш важливим є збереження кровопостачання та м'яких тканин, необхідних для загоєння.

Плануючи операцію, важливо враховувати не лише положення уламків, а й майбутню рухливість суглобів, навантаження та повернення пацієнта до повсякденного життя.